Напевно кожен грішний на землі...
І звідки ж ті гріхи щораз беруться?
Їх птиці не приносять на крилі,
Й самі птахами в вирій не вернуться.
Чи кожен усвідомлює гріхи?
Чи кожен про гріхи свої жалкує?
Не скласти їх у зрібні лантухи*.
Чи може ними хтось життя шнурує?
Чи кожного душа від них болить?
Чи ліки від гріхів знаходить кожен?
Нелегко і непросто з ними жить…
Чи кожен усвідомити їх може?
Чи кожен відчуває з ними біль?
Бо гріх в душі, неначе сіль на рані,
Вони вкривають душу, наче цвіль,
Але не квітнуть, мов квітки герані.
Чи кожен хоче збутися гріхів?
Чи кожен зна про сповідь і Причастя?
Їх не продать за кілька срібняків,
Вони з собою не приносять щастя.
Чи кожен розуміє що несуть?
Чи кожен знає, що калічать душу?
Бува, гріхи, мов хліб на ниві, жнуть,
Та їх не обтрясти, як стиглу грушу.
22.01.2022 р.
ЗРІБНІ ЛАНТУХИ* – великі мішки з грубого домотканого полотна.
Роздуми про грiх
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2022
Свидетельство о публикации №122012205823
Свидетельство о публикации №122012205823
Рецензии