В етерi заблуканi тiнi...

Несказане слово колись проросте через кригу,
Дві літери «лю» враз  простягнуть в долоні пелюстки,
І  подихом  ближче  відчуєш  вологість відлиги,
Посеред цинічної тисняви  згубної  пустки.

Розвіяний вітром прадавнього літепла спомин
Повернеться так, як відлуння, як ехо з криниці,
По венам, по тілу, дотулиться вилиць і скроні,
І так затріпоче, неначе сполохана птиця.

У тиші почуєш, як важчає сніг на билині,
Як ніч випадає ув осад, а десь на планеті
Чиїсь,  нетутешні, в етері заблукані  тіні
Узбіччям ідуть, час із ними, він зайвий,бо третій.


Рецензии