Закiнчення iсторii

Не встигла я зателефонувати
Марині, як вона сама прийшла.
"Що, знову западаєш на Павла ти?
Забудь про нього, не чіпай Павла". -

"Не переймайсь. Одне бажання в мене, -
Його розсудок мій не прожене, -
Навіяти Павлу любов шалену
І кинути, як він колись мене.

Отримаєш від мене відступного". -
"І скільки?" - "Скільки скажеш ти". - "Та ну!" -
"Не бійся, я при тямі, слава  Богу,
Покористуюсь ним і поверну".

Взяла захланність гору, і Марина
Мені на місяць віддала Павла,
І я, мов стерва та, котрій все рівно
З ким, з ним цей місяць класно провела.

І от ми повертаємося. Тільки
На площу вийшли через перехід,
Сигналить, зупиняючись, автівка,
А в ній мій платонічний друг. "Привіт!" -

"Знайомтесь: це Павло - відпочивали
Ми разом, це Максим - мій чоловік ".
Дивлюся - очі в них обох замало
Не вилізли з орбіт, із-під повік.

Але ж це мало означати: більше
Того не буде дуру - від Павла
Відпекуюсь. Павло, оторопівши,
Мовчав. Машина плавно нас несла.

Чи напророчила, чи, як та стерва,
Наврочила я словом навісним -
Максимова дружина нагло вмерла,
І я невдовзі одружилась з ним.
 ___ ______________________
Вона замовкла. Я дивився хмуро
На видиво з минулого мого.
Вона була як воскова фігура
Моєї жінки - і не більш того.