Продовження iсторii

Поплакала я в розпачі глухому
І вся навчанню віддалась зі зла.
Отримала червоного диплома
Й на кафедрі залишена була.

І от ми сидимо в кафе - професор
(Це я) й учитель скромний, милий мій.
Я думаю: була любов та й щезла.
Та де ж у серці тиша й супокій?

"Чи любиш ти Марину?"  - "Ні, Марина -
Мій хрест за те, що помиливсь колись.
Якби не Петрик ( Це ж моя дитина!),
Були б давно ми з нею розвелись". -

"А що Марина?" - "Любить тільки гроші, -
Гірка усмішка, - і саму себе".
Я думаю: ми з нею дещо схожі -
Я теж люблю одну себе тепер.

"Ну що ж, мені пора. Бувай!" - " Світлано,
Я просто так тебе не відпущу.
Я всі роки любив тебе. Як рана,
Ти нила в серці, й досі біль не вщух". -

"Так що ж тепер ти хочеш, моя доле
Невірная? В коханці пнешся?" -  " Так,
Авжеш пак - так Марина не дозволить". -
"Які ж тепер чоловіки однак!

Перевелись, без дозволу дружини
Штани не скине, йоханий бабай!
Дай номери мобільників Марини
Й свого на всякий випадок. Бувай!"