Привыкли уж нет гениев меж нами...

УСІ ВЖЕ ЗВИКЛИ: ГЕНІЇВ НЕМАЄ...
Лiна Василівна Костенко [1930]

Усі вже звикли: геніїв немає.
Поснулим душам звелено хропти.
Епоха несприятлива – ламає
іще в колисці геніям хребти.
Колись, давно, були якісь гіганти.
Тепер зручніші виміри – пігмей.
Напівнездари чи напівталанти,
в космічний вік – дремучий Птолемей.
І живемо. Земля ще нас тримає.
А вже мистецтво ждать перестає.
Усі вже звикли: геніїв немає.
А що, як є? Зацькований, а є?!
А що як він між нами ходить, геній?
Вивозить з бруду цей потворний час.
Що, як за це вже зараз в наших генах
нащадки наші зневажають нас?!



ПРИВЫКЛИ УЖ: НЕТ ГЕНИЕВ МЕЖ НАМИ...
Перевод стихотворения Лины Костенко

Привыкли уж: нет гениев меж нами.
Спят души, слышен храп за полверсты.
Эпоха злополучная — ломает
лежащим в люльке гениям хребты.
Давно когда-то были и гиганты.
Теперь удобнейший размер — пигмей.
Полубездарности, полуталанты,
в век космоса — дремучий Птолемей.
И так живём. Земля ещё нас терпит.
Искусство же устало ждать давно.
Уж все привыкли: гениев не встретить.
А что, как есть? Затравлен, загнан, но
что, если он меж нами ходит, гений?
Из грязи тянет безобразный век.
Что, как сейчас за это в наших генах
потомки презирают уж нас всех?!

                18 января 2022 года