Загублений

Життя іде і все без коректур,
І ми в нього пірнаєм, наче в воду
На глибину усіх людських тортур,
Вдихаючи криваву насолоду..

Йдемо по дну поміж живих істот,
Котрі думками й духом іномовні,
І серце завмирає від розмов,
Які до відчаю порожні й беззмістовні.

Бракує кисню, щоб згадати смак
Іллюзії свободи з літ минулих,
Блукаємо по пройдених стежках,
Шукаючи лиш ті, котрі забули..

Адже ймовірно хтось чекає нас,
Можливо не промовить ані слова,
Вогонь в очах - найкраща із окрас,
Безмежно дика, щира й кольорова.

Заради цього ми торуєм шлях
До подиху останнього у вірі,
Знаходячись в сталевих ланцюгах,
Стріляючи по звірах, наче в тирі..

Не дивимося вгору на обман,
Із декорацій не створити дива..
Колись саме таким був план,
Але миттєво почалася люта злива.

Позаду лиш поснулі ліхтарі
Схилились, мов ховаючись в тумані,
Зненацька чути кроки у пітьмі,
Повільні, невблаганні і тривалі.

На фоні тіней силует стоїть
Мовчазний, і вогонь в очах палає,
Життя не йде, затих весь світ,
Бо Він нас знає, досконало знає...