Под вечер выходит на улицу он...

ПІД ВЕЧІР ВИХОДИТЬ НА ВУЛИЦЮ ВІН...
Лiна Василівна Костенко [1930]

Під вечір виходить на вулицю він.
Флоренція плаче йому навздогін.
Ці сльози вже зайві. Минуло життя.
Йому вже в це місто нема вороття.
Флоренція плаче: він звідси, він наш!
Колись прокляла і прогнала вона ж.
Високий вигнанець говорить їй: ні.
У тебе ж є той кондотьєр на коні.
І площі тієї кільце кам'яне,
де ти присудила спалити мене.
Вважай, що спалила. Згорів я. Помер.
Сім міст сперечались, що їхній Гомер.
А ти ж, моє місто, — єдине, одне! —
О, як ти цькувало і гнало мене!
Прославилось, рідне. Осанна тобі.
Хай ірис цвіте на твоєму гербі...
Дарує їй профіль. Вінків не бере.
Де хоче — воскресне, де хоче — умре.
Одежа у нього з тонкого сукна.
На скронях його молода сивина.
Він тихо іде, він повільно іде.
У нього й чоло ще таке молоде!
Хто скаже про нього: старий він як світ?
Він — Данте. Йому тільки тисяча літ.



ПОД ВЕЧЕР ВЫХОДИТ НА УЛИЦУ ОН...
Перевод стихотворения Лины Костенко

Под вечер выходит на улицу он.
Флоренция вслед ему плачет, вдогон.
Но слёзы напрасны. Погас жизни свет.
Ему в этот город возврата уж нет.
Флоренция плачет: отсюда он, наш!
Когда-то гнала, проклиная, она ж.
Высокий изгой отвечает ей: нет.
Ведь есть у тебя кондотьер на коне.
И площадь, чьи камни в веках сохранят,
как ты присудила к сожженью меня.
Считай, что спалила. Я умер. Сгорел.
Поспорили семь городов, чей Гомер.
А ты же, мой город, — единый, один! —
О, как ты меня изгонял и травил!
Прославился, милый. Осанна тебе.
Пусть ирис цветёт у тебя не гербе...
Дарует свой профиль. Венков не берёт.
Где хочет — воскреснет, где хочет — умрёт.
Одежда из тонкого сшита сукна.
Почти не видна на висках седина.
Он тихо и неторопливо идёт.
Такой молодой у него ещё лоб!
Кто скажет о нём, что он старый как свет?
Он — Данте. Ему только тысяча лет.

                17 января 2022 года