Вчителька

Настало тепле літо. Порожній коридор.
Останній вчора в школі вже пролунав дзвінок,
Пройшла пора екзаменів і стих дитячий сміх,
Глуха самотня тиша ступила на поріг.
Таким його ми знаєм цей дивний шкільний вік –
І сум, і тепла радість, і так із року в рік.
В садку цвітуть акації, і бджоли в ній гудуть,
І ластівки на землю привіти з неба шлють.
Пташине щебетання з озерних берегів,
Дзвінкий дитячий голос і гамір горобців
Доносяться в кімнату із теплим вітерцем,
Де вчителька сумує за птахом-школярем.
Стоять в порожній тиші і коридор, і клас,
А вчителька все згадує веселий шкільний час.
Дзвінок після уроків і галас школярів,
Невинні жарти, пустощі цікавих малюків;
Прогулянки по лісу зимової пори,
Яскраві незабутні літературні вечори.
Усе скінчилось. Тиша. Не чути голосів,
Немов господар похапцем покинув власний дім,
Зібрав нашвидку речі, віконниці забив
І, навіть, поспішаючи, дверей не зачинив.
Самотня, сива вчителька ввійшла в порожній клас,
Й відчула легкий запах старих, соснових парт,
Поринула у спогади зворушливі й журні,
А ластівки літали на неба полотні.
Ніхто в цей день до школи дверей не прочинив,
Журбу її й печаль не розділив.