Таке

Петро вертався в Україну.
Хотів спасти її Петро.
Переписав майно на сина:
канхфєти, акції, відро

старих грошей, рубіни, чєкі,
півлітра ртуті, чімадан,
готелі, вулиці і рєкі,
шо не впадають в окєан

якоїсь Ельзи… В общєм, вшитко,
шо можна було б під арешт,
і весь відписаний до нитки
мінуя Рим і Будапешт,

Петро рванув назад в Жуляни.
Його там стрінув фенів взвод,
знімав героя на екрани
своїх ксаомі, брав у рот

свистки для чемного вітання
і верещав, як кіт ввесні
про батька нації й останнє
прєдупрєждєніє війні

із клятим путіним. На трапі
Петро, вказавши догори,
сказав:
- На даному етапі
відмаслякованої гри

ми повертаємося знову
у вищу лігу перспектив!
Пасив задріпаного вови
ми переводимо в актив

Петра з ключами від Едему
Вкраїни-неньки! Всі вперед
на боротьбу за чисті схеми,
що гарантують згодом спред

і щастя кожному нащадку
усіх причетних. Далебі,
можливо файного порядку
ми в цій величній боротьбі

і не досягнемо, та знаю,
шо нам то треба, бо біда
з зелених ринв проістєкає,
і це, брати, не єрунда.

Колись і я робив ашибкі,
та все ж, їй богу, не такі!
Я був з Америкою гібкій.
Стелив Європі рушники.

На москаля демонстратівно
і мощно гавкав. В сивині
я був настільки крєатівний,
у цій донбасівській фігні,

шо у лаврова і пєскова
про мене тіко і плели!
Казали: «Пєтька - мастєр слова!
Він від хули до похвали

за миті мить перелітає
і без відбитків воздає,
бо точно іскру з неба має
(чи з-під землі)…» Шо є - то є…

А нині, мусячи ловчити,
шоб у цугундєр не попасть,
я все ж приїхав вас навчити,
як брать уронєную власть.

То ж, взяли кожен по канхвєті
й зо пару тисяч гривняків
і з криком «Рукі прочь ад Пєті»
кляніть дурних зеленюків!..

Такє напутствіє сказавши,
Петро запхався в лімузін,
такий же пафосний, як завше,
і мовив грізно:
- В магазін!

А взвод забутих миттю фенів
побрів тихенько то таксів,
вже відчуваючи, що неньо
не впав, не вдарився й не сів…