Сон-393

Зима надворі, й начебто мороки
Поменше, аніж влітку, по господі,
Але хазяйці тільки снився спокій,
Хоча давно поорані городи.

У неї гуси-лебеді у соку,
Й качки повиростали надто жирні,
Пора їх різати - у банки на тушонку,
Аби на цілий рік її хватило.

Узятись за сокиру - не під силу
Почасти навіть дужим мужикам.
Аби рубати голови і крила,
Потрібно, щоб не схибила рука.

Летять птахи, у сніжний білий вирій,
І кров додолу скапує на пух,
Так важко часом зарубать тварину,
Яка була тобі неначе друг.

Та господині ніколи зважати -
На горобинну кров і сантименти,
Їй треба всю сімю прогодувати, -
І це найважливіші аргументи.

Аби зібрати пуху на перину,
Потрібно скубать пташок, поки руки
Не втомляться і пальці без спочину,
У пучках від роботи не попухнуть.

Опісля треба посмалити туші,
Живим вогнем - щоб запах смаженини,
Зманив котів, що стануть небайдуже
Кричати, вчувши кров та різанину.

Залишилось останнє - розпатрати,
Й порізати з кістками на шматки,
Які потому розіпхнути в банки,
Й тушити в печі біля трьох годин.

Під кришку закатавши півлітровки,
Їх треба поскладати дном угору.
Аби тушонка вистигла у сховку,
І жир застиг, як білий сніг у горах.

Як добре попоїсти ситно й смачно,
На чорний хліб намазавши тушонки,
Із гуски чи вгодованої качки
Напхавши мяса за обидві щоки.