Місить містичне сяйво ночі
Небо в своїх кришталевих ночвах.
Світло пульсує, як невмирущі
Хащі після запальної трощі.
Тремоло ліній, вітрів бельканто,
Днів сотто воче, глибин інферно...
Там, де транслюються транспаранти,
Спрагло прямують до книг екстерни.
Тулиться час до сумних конвалій,
Свіжим, мов сік горобини, змістом
В землю вростають нові деталі,
Що їх змальовують агоністи.
Серед співців жоден безталанний
Не відмандрує свій шлях захланний,
Бо таланить тільки тим, хто вгору
Рими несе, ніби на агору.
© Maryna Tchianova
Монастирська мiфологема
© Copyright: Марина Чиянова, 2022
Свидетельство о публикации №122010808469
Свидетельство о публикации №122010808469
Рецензии