Людмила Юферова. Жура-Перевод

Мой перевод:
Людмила Юферова. Кручина

А ноябрь захворал от  придирчивых первых морозов.
Клянчить осень устала, наверно, дожди у небес.
И безудержный всадник-ветрище исполнит угрозы:
Хлещет плетью колючей своей все деревья окрест.

Откричали в душе  журавлей черно-белых печали,
И была стерта грустью извечной степною тропа…
Тьма с холста в небесах лихо звезды сметает ночами,
И до слез промерзают, не ставши стихами, слова.

У дороги, такой, что давно ею быть перестала,
Развалюхи от времени спят. Как тревожен их сон!
Дед, открой! -  сквозняка из-за дома лишь кашель усталый:
Без людей обессилев, сидит на завалинке он.

Промерзают все мысли, а тьма зло въедается в очи.
Открываю я дверь и, впуская ветра, вхожу в дом .
Дед, прости: у тебя душа боль свою  выплакать хочет…
Слышу тихое: «Сядь. Ты не плачь. Расскажи обо всем.»


Оригинал:
Людмила Юферова.Жура
http://stihi.ru/2020/01/05/8524

Захворів листопад
від морозів прискіпливих перших.
Мабуть, осінь стомилася
клянчить дощі у небес.
Вже холодний вітрисько –
нестримний пронизливий вершник –
Б’є тополі та липи
колючим повіддям навхрест.

Відкричала в душі
чорно-біла печаль журавлина,
Постирала стежини
одвічна жура степова…
Хвацько темінь змітає
зірки із нічної ряднини…
Промерзають до сліз
незаписані віршем слова…

А обабіч дороги,
яка вже давно не дорога,
Так тривожно дрімають
зруйновані часом хати…
Діду, діду, відкрий! –
тільки протяг кахика з-за рогу
І сідає на призьбу,
знесилений від самоти.

Промерзають думки,
чорна темінь в’їдається в очі,
Тисну клямку, заходжу,
впускаю до хати вітри…
Діду, діду, прости,
Я у тебе наплакатись хочу…
Чую тихе: «Сідай,
Говори, говори, говори…»