Сон-387

Пять років віджила у гуртожитку,
Звільняй кімнату - і зїжджай додому,
Збирай в коробки і сумки пожитки,
І залишай, немов в готелі номер.

Так сумно відїжджати - прикипіла
До коридорів, до душних кімнат,
Не день, не два - а молодість прожила,
Спиваючи емоцій сурогат.

Можливо, ждуть умови вищокласні,
Робота, впевненість і череда кімнат,
Та сумно покидати день вчорашній,
Без шансу повернутися назад.

Облуплені знайомі коридори,
І кухня - із смердючим сміттєпроводом,
І газова плита  на дві комфорки,
Одна на всіх, хто мешкає в гуртожитку.

Запліснівіла ванна, під якою
Ховаються щурі та таргани,
Цвіте грибок, і приторно від воні,
Що просочилась в стіни й рушники.

В кімнаті ніде яблуку упасти -
Від вийнятих із-під ліжок речей,
Їх стільки, що потрібно два камази,
Щоб вивезти, згрузивши як трофеї.

Пакунки із конспектами та книги,
Що у житті ніколи не згодяться,
Потрібно було - зразу в смітник викинуть,
А не тягнуть з собою цілий ящик.

Зимові речі - складені у сумки,
Не повезеш додому - пригодяться,
Й коробка непотрібних подарунків
Отриманих на відчепись у свято.

Коробка - кастрюльок та сковорідок,
Із пліснявою й іншим жабуринням,
Хоч проржавілі, й добре обгорілі,
Та треба перевезти, хоч на спині.

Валізи шмоток, котрі вийшли з моди,
Не в тренді - хоча з виду як нові,
Не викидать же куплені обновки,
Вони - всі ексклюзивні й дорогі.

Збираю жужмом все, що наскладалось,
За роки - злих приколів та дотепів,
Й тягну в сумках з кімнати у кімнату,
В реальність із студентського вертепу.