На украинском пишу редко. А тут как будто что-то подтолкнуло вспомнить родную речь...
Пiду тудою, пiду сюдою.
Пiду за сонцем та за водою.
А в рiчцi сухо. Нема мети.
Ой, завiрюхо, мети, мети.
Душа благала. Тремтiло тiло.
А ось i сонце замерехтiло.
I де ж тi друзi? Нема, нема.
По всiй окрузi зима, зима.
На серцi млосно, та ще не край.
Вируе вiрус, як водограй.
Полюе взимку, мов хижий звiр.
Не вiриш, синку? То ж перевiр.
У вуха дмуха. З панами пан.
I завiрюха йому не бан.
Не зауважиш «куда ж ты прёшь?»
I що тут скажеш? Одне «Ото ж!»
Не переймайся з цiей бiди.
Крокуй тудою, iди сюди.
На заздри Босху наш жвавий рух.
I жити тоскно без завiрюх.
*
Картинка В. Любарова
Завiрюха
© Copyright: Валерий Ременюк, 2022
Свидетельство о публикации №122010704528
Свидетельство о публикации №122010704528
Рецензии