Знов вернусь до своiх я вiршiв...

             ***
Знов вернусь до своїх я віршів,
До відвертих розмов в теплій кухні,
До отих несподіваних снів,
Що вражають, неначе той грім,
Нап"юсь чаю с гарячого кухля...
Марний намір життя прикрашати,
Повсякденні турботи ховати,
Цінність твору -писати, як є,
Про нужденне оте "битіє"...
Знов підвищують втретє тарифи,
Як гриби, "комунальні" ростуть,
Потерпаю, та бідкаюсь тихо,
Бо війна- це не важко збагнуть!..
Гарно топлять, та стіни старі,
Розійшлися всі шви від снарядів,
Добре й те, що морози малі,
На Донбасі й тому люди раді...
День четвертий- зійшло на мить сонце,
(Наче зиркнули очі японця),
Показало обличчя свое,
Нагадало, що в світі ще є!..
Ото й всі в нас новини в Донбасі,
Ціни вищі в самій ніж Москві,
Не хапаєм ковід в бізнес-класі,
На приколі літ вісім, як в сні...
Київ пенсій борги пожирає,
Руйнівне- колективне плекає,
Йдуть колони з вогннями,мов зграї,
Їм немає кінця, а ні краю!..
Даю слово про інше писати,
Про лани, про широкі степи,
Як любили з дітьми ми співати,
Як ходили гриби в ліс збирати,
Як малих всіх нас дощ намочив!..
Як трава зеленіє на полі,
Як палають досвітні вогні,
Як в вечірній степ падають зорі-
Діаманти великі й малі!..

        ***