Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Не знав, що так буде, не вірив в таке,
Не думав, що рано цей світ я покину,
Відлуння жалоби усюди дзвінке.
Не думав на фронті про чорну хустину,
Бо рідную землю я там захищав,
Не думав про чорне рядно й скатертину,
Та й горя назавжди матусі завдав.
Свідомо пішов я на фронт воювати,
Щоб мир панував в Україні моїй,
Не зміг в тім бою на світанні встояти…
Обов’язок чесно я виконав свій.
Як сокіл, лежу у землі в домовині,
А мама чорніє від горя давно,
Стоїть наді мною у чорній хустині,
Життя простелило їй чорне рядно.
Пробач мене, мамо, за чорну хустину,
Що з горя чорнієш щодня на очах,
Ти мала надію – єдину дитину,
Тепер мене бачиш вже тільки у снах.
Проклята війна розлучила з тобою,
Зостатись живим, дорогенька, не зміг,
За мир заплатив, як і інші, собою,
І шлях мій з війни у могилу проліг.
13.10.2021 р.
Чорна хустина
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2022
Свидетельство о публикации №122010305540
Свидетельство о публикации №122010305540
Рецензии