Пригорнися до мене… Ми знову блукаєм світами
у січневому пошуку грудня. Кохання співа
різдвяну коляду, засинаючи тихо між нами.
Від вина з Бодочоні світліше стає голова.
У сусідній кімнаті замріяно спить пташенятко,
відчуваючи щастя за ним намальований світ.
Пригорнися до мене… Ми знову почнемо спочатку
зрозумілий нам відлік країн, кілометрів і літ.
До ранкової кави душа прочитає молитву
за живих і померлих. З-за хмар напророчать дощі.
Переляканий світ безумовно продовжить гонитву
за собою. А ти… пригорнися до мене мерщій…
Адже, як би там все, але ми вже ніщо не шукаєм
на цій ніжній планеті , що в темряву швидко летить,
бо Господь милосердний нам все дав на схилах Синаю,
де я вперше сказав:
- Пригорнися до мене на мить…
Вiчний спогад
© Copyright: Александр Ноцкий, 2022
Свидетельство о публикации №122010201898
Свидетельство о публикации №122010201898
Рецензии
