Про доброго Ведмедя

Про доброго Ведмедя


Десь у лісі за рікою
Жив Ведмідь, поважний пан,
Завжди він носив з собою
Із смачнющим медом жбан.

Вовка сірого й Лисуню,
Їжачка і Зайченя
Знаменитий цей ласуньо
Частував чи не щодня.

Якось вийшов він із дому,
Вбравшись у новий жилет,
Не забув про жбан, в якому
Запашний солодкий мед.

...День як день, літають бджілки,
Звичайнісінький четвер...
Аж Ведмідь черкнувсь об гілку –
І жилетку вмить роздер.

Зупинився наш бурмило,
Засмутився, спохмурнів.
Тут Лисичка підоспіла:
«Погамуй свій, – каже, – гнів.

Від журби чи ж краще стане? 
Ти, Ведмедю, не тужи!
Треба взяти голку, пане...»
«Де ж візьму її, скажи?!»

Бач, зібрались всі: Вовчисько,
Зайчик, Білка, Горобець.
Каже Зайчик: «Зовсім близько
Їжачок живе, кравець.

Спритний я, швидкий на ноги,
Мчу прудкіше вітерця,
Побіжу-но я по нього,
Приведу того кравця».

Закрутилось все скоренько.
Вже й за голку взявсь Їжак.
Все: жилетик – як новенький!
А Ведмідь радіє як!

Звірям дякує душевно,
А вони йому: «Еге ж!
Через твій медок, напевно,
Ми добрішаємо теж!»