Я НАЛЛЮ ФІЛІЖАНКУ КАВИ,
ПОЧЕКАЮ,ХАЙ ТРІШКИ СХОЛОНЕ.
А САМА,ЯК РАНІШЕ,ДУМКАМИ,
ПРИГОРНУСЬ ДО ТВОЄЇ ДОЛОНІ.
ВОНА ПАХЛА З ДЕРЕВ ВУГЛЯМИ,
ТАБАКОМ І В ЗЕРНЯТАХ КАВОЮ.
НІБИ ВЧОРА БУЛО ЦЕ З НАМИ...
ЩЕ НЕДАВНО ХОДИЛА ПАВОЮ.
ЧИ СТЕЖКИ ЗАПЛЕЛИСЯ В ДОЛІ
І РОЗКИДАЛИ НАС ПО СВІТУ.
КОЖЕН З НАС, ВІДІГРАВШИ РОЛІ,
ТІШИТЬ МРІЮ СВОЮ ЗАПОВІТНУ.
МОЖЕ, З"ЯВИТЬСЯ В СВІТІ ДИВО
І ДОЗВОЛИТЬ НАМ ЗИМУ СТРІЧАТИ.
ЗАСОРОМЛЮСЬ ТОДІ ІГРИВО -
І ДОЗВОЛЮ СЕБЕ Я ВПІЗНАТИ.
ЗИМНЯ КАВА НАПРОЧУД ДИВНА
І ПАХУЧІШ В СТОКРАТ, СМАЧНІША.
ЦЕ НЕ Я,НУ ЇЙ БОГУ,ВИННА,
ЩО З ТОБОЮ БУЛА ЗАПАШНІША.
Я ЗАЛИШУ ОДНУ ФІЛІЖАНКУ,
ЗАХОТІЛОСЬ КОМУСЬ ЗАЛИШИТИ.
НУ,А ЗАВТРА - ВСЕ ТЕ Ж ІЗРАНКУ:
НЕ САМА БУДУ КАВУ ПИТИ.
Чашка кофе
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2021
Свидетельство о публикации №121122808785
Свидетельство о публикации №121122808785
Рецензии