А я на самоті вже скільки днів…
Зима іде, та ще така холодна,
Не бачу я ніяких зараз снів,
Мої думки, як в тій морській безодні!
Не йду, біжу до нашого Отця,
Прошу свободи від самої себе...
Беру крючок чи спиці, чи п’яльця –
Займаюсь чимось і дивлюся в небо.
Молюся і молюсь, а дні повзуть,
Якісь вони у мене безкінцеві…
Стараюся не випускать сльозу,
Бо з нею входить в мене біль серцевий.
Подяка дітям – завжди на зв’язку,
Радію їм, і друзям всім радію,
Коли одна, що у моїм мозку…
Та з Господом я маю і надію!
Подяка Господу, що Він із нами є,
Дає упевненість в майбутнє і сьогодні,
Молитві вчить - і цим озброює,
Щоб в силі ми були Його, Господній!
На самоті – пишу… Та ні, не так,
Зі мною Дух Господній невід’ємно
(Народженню згори дається знак),
Зі мною Він, ти знаєш, недаремно!..
28.12.2021.
Недаремно...
© Copyright: Людмила Дзвонок, 2021
Свидетельство о публикации №121122806078
Свидетельство о публикации №121122806078
Рецензии