319. Рiздво

Стою на сцені знову. Але, чи ви готові
Почути плескіт чаші, що дана тільки двом?
Розгублений і дивний, почну я свою сповідь,
І щирі побажання в католицьке Різдво.

Нажаль, мені давно вже не віриться у диво,
Майбутнє ніби бачив, та, певно, що дарма.
Йдучи порожнім парком, пускаю цівку диму:
"Моя країна – вбивця, а світ – немов тюрма"

Шкільний згадавши булінг, вже котрий рік здригаюсь;
На трасі, десь за містом, Новий зустріну рік.
Позаочі від людства, в глухім, страшеннім гаю
На хвильку хоч відчую, що від часу утік.

Бажав би під ялинку не плитку шоколаду:
"Скінчився б клятий вірус, скінчилася б війна!"
На що ж нам сподіватись – у тих, хто має владу,
Лишилась замість мозку гнила деревина.

На превеликий подив, не маю, що бажати,
Хіба що, спокій серцю, і душам чистоти.
На вибір мало маємо – трилер або жахи;
Продовжується шоу: не вийти, не ввійти.

Неначе одержимі, ми ходимо, як хворі,
І вибігли, нарешті, на фінішну пряму.
Вже дивляться на мене очима тигра зорі:
Хай іспит ми складемо! Веди, я все прийму...

грудень 2021