В кафе в кімнаті ми були останні,
Тож часом не обмежені були.
Лежала, як ягниця на закланні.
Блудницю непереливки трясли.
Йому я віддавалась, як востаннє
Дають перед розлукою. Коли ж,
Як не тепер, в нестримнім почуванні,
Відкритись сплячі навички могли.
Це так змагалися інстинкт гетери
Й неперевершена його майстерність,
Аж поки він мене не зупинив.
І дивувалась я: яка я стерва
І прости-Господи, що в тріх повергла
На плаху пристрасті невинні сни.
Другий вiдвертий сонет
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2021
Свидетельство о публикации №121122803738
Свидетельство о публикации №121122803738
Рецензии