Захотілось ніжності так,
щоб аж скроні зальодяніли,
щоб аж плакала: «Милий... Милий»,
щоб у сліз був щасливий смак.
Ніжність знає, де ніч, де день,
ніжність любить прийти надвечір.
Ніжність любить здригнути плечі
і співатися без пісень.
Потім, в очі: «Що це було?» –
запитаєшся дивовижно.
Тихо видихну у чоло:
«Просто – ніжність, і все... Лиш ніжність...».
Захотiлось нiжностi так, щоб аж скронi...
© Copyright: Миклош Форма, 2021
Свидетельство о публикации №121122601474
Свидетельство о публикации №121122601474
Рецензии
