Думы мои
До верби близь річки вийшов,
В різнотрав'ї тут присів...
Роєм так багато слів,
А душа злітає вище...
Серцю, чується, так щемко,
Бо занедбаність навкруг,
Та й земля забула плуг –
Чи простиш нас грішних, ненько?
Молодіж в міста біжить,
Запустінь й безлюддя в селах,
Хоч по телеку все мелють
Без муки. Та й нічим крить.
Води прийме Дніпр-Славута...
Очерет шепоче мій:
"Ні, журитися не смій,
Совісті і Правді – бути!"
Мой перевод
К вербе возле речки вышел,
в разнотравье тут присел,
скачут рифмы по росе,
а душа летит все выше.
Сердцу видится, конечно,
неухоженность вокруг,
и земля забыла плуг...
ты простишь, природа, грешных?
Молодежь стремится в город,
и осиротели села.
по ТВ же все подряд
мелют, дурят как хотят.
Мне камыш прошепчет мой:
Нет, печалиться постой!
Будем по Днепру мы плыть,
Совести и Правде - быть!
Свидетельство о публикации №121122505633