Таке дощовеє літо!
Ти стримуєш свої сльози.
Боїшся її зустріти,
Щоб не перевищити дозу:
Така солодка отрута!
Ти стримуєш свою спрагу.
Невже це за щось спокута?
Та ж за що? Оцю звитягу
Хто і над ким одержав?
І, головне, навіщо?
…Кохання цеє – не перше,
Й не останнє, що ти був знищив.
Чому ж тоді тягнеш руку
Часом до апарату?
Що це – безжальна розпука,
Чи знаєш, як буде рада
Вона тебе чути? Проте
Ти стримуєш цей свій потяг…
Таке дощовеє літо!
Дощ буде іти, аж поки
Ти виплачеш свої сльози,
І тебе віднайде спокій .
Така вже життєва проза,
І, ніде правди подіти,
Нема чого нарікати
На це дощовеє літо…
02.07.03
Дощове лiто
© Copyright: Наталка Змиивна, 2021
Свидетельство о публикации №121122500056
Свидетельство о публикации №121122500056
Рецензии