Иван Ярославов. Взгляд. Рус. Бел
Зеленоглазо, со стены.
И так её душа бездонна,
И так в глазах растворены
Все наши горести и плачи
Ценою – в жизнь, длиною – в век…
И так беспомощно маячит
В пресветлом взгляде человек…
Но есть священный островок,
И мы – чудилы и невежды —
Висим на ниточке надежды,
И все уроки нам не впрок…
Но остров – есть. И иногда
Он превращается в планету.
Как охватить безмерность эту?
Куда рвануться? В никуда?..
Погляд
А на мяне глядзіць Мадона,
Зялёнавока, са сцяны.
І так яе душа бяздонна
І так у вачах раствораны
Ўсе нягоды нашы, плачы
Коштам – у жыццё, даўжынёю – у век…
І так бездапаможна маячыць
У паглядзе светлым чалавек…
Але ёсць свяшчэнны астравок,
І мы – дзівакі і невукі —
Вісім на нітачцы клубок,
І ўсе ўрокі нам не на карысць…
Але востраў – ёсць. І праз гады
Ён ператвараецца ў планету.
Як ахапіць бязмернасць гэту?
Куды рвануцца? У нікуды?..
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №121122505522