Рiздво

Тебе чекали… Маги… чабани…
Марія з бідним Йосипом… та Ірод.
У кожного свої на тебе плани
були. Не часто Господа сини
до світу йдуть як символ тої віри,
що розсікає променем тумани

безумств людей. Невидима зоря
краплиною на небі поставала,
напевно пророкуючи світанок,
в якому вже не треба ліхтаря
для того, щоб душа спокійно спала,
пізнавши щастя віри наостанок.

Підступні тіні темряви лягли
на стомлене обличчя породіллі,
підкресливши щось дійсно наднебесне,
і білий янгол виступив з імли,
щоб зупинити викликану біллю
і страхом, що ніколи не воскресне,

безчуйну думку матері про смерть.
Марія знала… знала про пророцтво
і те, чим закінчиться Твій короткий,
наземний шлях. Заповненая вщерть
вимогами заміжжя у дівоцтві,
вона надала згоду на колодки,

що людство їх натягне на Його
розбиту в кров і висічену шию.
Такий вже Батька погляд на прощення…
Одненький Син, а коштує всього,
що сонячне проміння нині вкриє
невидимої радості натхненням.

Як важко знати те, що зна вона!
Як страшно долю в муках обирати!
Та що поробиш? Жінка слабша Б-га…
І матір, вже бліда, немов стіна,
пологами готується до втрати
Вказівника на святості дорогу.

Завмерли хмари. Вихолола ніч
подарувала ранку поцілунок,
яким і день на вулиці зцілився.
І Йосип виклав хліб в гарячу піч,
а у повітрі мрій відчувся трунок…
то Ти на моє щастя народився…