Сон-358

Нарешті ти зняла овечу шкіру,
І показала свій хижацький оскал,
Ти глянула на мене диким звіром,
Що промовляє ехом стоголосим.

Ти дивишся очима міліардів -
Твій погляд бачу, з ким би не зустрілась,
Міняєш шкіри, наче на параді,
Не знаючи в яку нарешті влізти.

Керуючи людьми і їх думками -
Ти змушуєш коритися - без бою,
Ти розмовляєш їхніми вустами -
Й живеш життям по своїй власній волі.

То жінкою до мене обізвешся,
То сильним і мязистим бодігардом,
У натовпі навряд чи відмахнешся,
Від твого неземного маскараду.

Я навіть сумніваюся у близьких,
Що начебто зі мною розмовляють,
А підійдеш - й поглянеш на них зблизька, -
Кривляються, як попки-попугаї.

Я з страхом за дітьми спостерігала,
Коли ти їх від холоду укрила -
Й освечу шкіру замість покривала -
Їм з царського величчя подарила.

Чого захочеш за золоте руно,
І чи я буду в змозі повернути -
Твій щедрий і багатий подарунок,
Продавши за безцінь свою халупу.

Продавши кольца, золоту печатку,
Пару сережок, золотий ланцюг,
Що змушена буду взамін віддати -
Коли прийдеш за боргом, наче друг.

І чи я зможу вилікувать рани -
Дітей - які не знають, що ягня
Приходить вовком - аби розірвати
І зїсти незахищене дитя.

Відсторонись від мене - будь ласкава,
Не зводь мене із глузду до кінця.
Спинись, поки ти зовсім не загралась
В живого і веселого мерця.