Художественный перевод 123

Життя жене свою вузькоколійку,
і хто збагне душі людської вік?
Жіночий голос погукав: — Андрійку! —
А озирнувся сивий чоловік.

Він озирнувся. На якусь секунду
розкружеляло часу велотрек.
І… пригадав, мов проковтнув цикуту,
що він уже дорослий, ім’ярек.

Що як же так… що справа ж і не в тому…
що він — це він, і серце ж молоде…
А вже він має третю ногу втоми —
цю паличку, і так уже і йде.

Отак і йде… І внуків уже трійко.
Подибав далі сивий чоловік.
Біжить хлоп’я, воно іще Андрійко.
Душа дитинна, зоряний релікт!

Ліна Костенко.

Жизнь летит ! Иногда даже трушу :
Как же мал человеческий век !
Прозвучал женский голос :" Андрюша !'
Обернулся седой человек.

Оглянулся. И в то же мгновенье ,
Временной раскрутив велотрек,
Вспомнил он - к своему удивленью -,
Что он взрослый давно, имярек...

Как же так... Да не в этом и дело...
Молод сердцем, душа так легка !
Но недавно добавилась к телу
Третья точка опоры - клюка.

Двое внуков и внучка Валюша...
Сед и молод - извечный конфликт.
Славный мальчик , ещё он - Андрюша !
С детским сердцем шёл звездный реликт...
Елена Ющук.