Сон-323

Легка дорога із села у місто,
Всього якихось тридцять кілометрів,
Й ти потрапляєш - наче в іншу дійсність,
З цивілізації у непрохідні нетрі.

Там глушина і безпробудна дикість,
Впереміш з поголовним безгрошівям,
Там легше - іще замолоду спитись,
Ніж вигрібати з-під корови гімна.

Там легше - під горілочку забутись,
Ніж кожен день дуріти від думок,
І міркувать, куди себе приткнути,
Як непотрібний, зношений мішок.

А може, варто, на усе махнувши,
Податись в місто, у нову формацію,
Неначе і не живши і не бувши -
Під чоботом у безпросвітнім рабстві.

Покинути хатину і обійстя,
І грядку в невеликих тридцять соток,
І зникнути поміж мурах-містян
Які й забулись, що таке - чоботи.

Забутися назавжди безіменно,
Пропасти серед сотень тисяч ликів,
Й тягнути свій обовязок щоденний,
Немов примара, тихо й безязико.

Назавжди розчинитися у масі,
В автобусі, забитому цілком
Бежаючими утекти - зірвавшись
З села, щоб не знайшов ні чорт ні Бог.

Легка дорога із села до міста,
Чому б тоді, зірвавшись, не втекти,
Неначе таракан у щіль пролізши -
Подалі від прокляття і біди.

Чому б - не відкрутивши кран на повну,
Не відпочить на шкірянім дивані -
І згодом потонути з головою
І пінистій, злегка гарячій ванні.

Чому б - не запалити газ на кухні,
Не зготувати вишукані страви,
І ненапряжним та легеньким рухом,
Включити телек на однім з каналів.

Чому б не розщедритись на автівку,
Щоб не ходити пішки на роботу,
Й продукти в магазині на днів кілька
Купляти без напряга й без турботи.

Чому б нарешті не пожить по-людськи,
Бездумно, безтурботно, без зусиль,
У місті загубившись і забувшись -
Як у селі ніколи і не жив.