Сон-317

Моя організація в віках,
Писала свій статут, йдучи по трупах,
Її письмо на шкіряних листках
Лишилося як фарба на татухах.

Слова писались, деручи у кров,
Вбивались, наче цвяхами в нейрони,
Хоча ішлося наче про любов,
Від котрої нехай сам Бог боронить.

Слова вивчались - не на день, на вік,
І карбувались болем та сльозами,
Від них стояв такий шалений крик,
Що урізавсь навіки в кволу память.

Моя організація - дійшла
До сьогодення з історичним грузом,
Що їй і як в майбутнє надсилать,
Якщо сама в безвиході погрузла.

В розході популярність на слова,
Які передають в віка посилки,
Припаде пилом писаний роман -
Несучи шифр лиш на одній сторінці.

В розході марнославство у ділах,
Що ложать гори трупів під нагробком,
Лишивши від людини тільки прах
І прізвище - промовисте і кротке.

В розході завжди популярний кеш,
Що вибирає смисли та акценти,
Купують мертві - бебі-бумний фреш,
Й юзають, не даючи тихо вмерти.

В розході - секс і пещені тіла,
І поглядів зваблива гіпнотичність,
Їх зве шалена й звихрена юрба -
На міліони, а не в кілька тисяч.

В розході - егоїзм, який іскрить,
На проводах розхитаної зірки.
І щастя - що розтягне кожну мить -
На роки, наче шприц лишивши дірку.

Зарядиш у намішений коктейль,
Хоч кілька слів - щоб прожили подовше,
Пока помре старий абориген -
Й народиться новий - беззубий й пошлий.

Й гадаєш, чи в наступний твій прихід -
Залишаться ще мова, в текстах - букви,
Зі стада - хоч окремий індивід,
Що зможе прочитати закарлюки.