Сон-315

Я наче іграшка із секонд-хенду -
Велика, волохата і стара,
У купі мотлоху лежу і жду моменту,
Коли мене візьмуть для малюка.

Скількох дітей я бавила - не знаю,
Бо їх завжди - неначе в дитсадку,
Розчісують, годують, укладають,
У ліжко, аби спала на боку.

Я переграла сотні тисяч ігор,
Й запамятала два томи казок,
Аби малечі дарувати втіху -
І чудеса за віршик-дрібязок.

Але малеча скоро виростала,
І зоставляла іграшку на полці -
Забулись ігри, стих потроху гамір,
Й дитинство залишилося в сторонці.

Та знов малеча, знов нові обійми,
Бо іграшка - найкращий подарунок,
І знов дитина бавиться, постійно
Беручи нову забавку на руки.

Діти росли - й дорослішали вкотре,
Але я залишалася в дитинстві,
Хоча мені було чимало років -
Я вміла жартувати й веселиться.

І знову - я нічийна, хоча знаю,
Що хтось таки візьме до малюка,
У секонд-хенді іграшок чимало,
Та лише я - кудлата і мяка.

Та якось - на мені спинився погляд
Дорослої й розгубленої жінки,
Її лице немов осяяв спогад -
Й дитина пробудилася з пірїнки.

Взяла мене до рук - а очі грались,
Як в дівчинки, пятдесят років тому,
І ми обоє сиво-кучеряві,
Пішли удвох, стрибаючи, додому.