Сон-313

На полицях у бібліотеці -
Рівним рядом лежали книжки,
Їх достатньо, аби кожен вечір
За читанням минали роки.

В кожній книжці слова тасувались
У вигадливий, дивний сюжет,
І достатньо й одне прочитати,
Щоб лишитись в полоні тенет.

За сторінку чи два проглядав вже
У романі можливий фінал,
Але книга полонить назавше,
Щоб по слову неспішно читав.

Я би міг поміжряддям пройтися,
І по слову із кожної книги -
Ухопивши - зібрати всі смисли,
Жодну з них до пуття не відкривши.

Але час у маленькому місті
Проминає неспішно, спроквола,
Є можливість - увечері сісти,
І романи читать однакові.

І надію плекати, що автор,
Так закрутить сюжетну інтригу,
Що не сила буде відгадати -
Аж поки не закінчиться книга.

Тож, послинивши палець, гортаю,
І муркочу під шурхіт паперу,
Й за хвилину - година минає,
Ненапружено та ефемерно.

Та якщо - роман справді цікавий,
Защораз виникає спокуса -
Проминувши серединні глави -
Прочитати останню гамузом.

Та тоді - розпадається книжка -
І так важко брести через слово,
Бо відомо, що автор напише -
У останніх рядках епілогу.

Тож терплю, - цілу ніч просидівши,
Ледь дібравшись в фіналі до крапки -
Не помітивши, як на горищі
Прокричав півень: "Доброго ранку!".