Память старого трюмо

Олесь Доля

ПАМ'ЯТЬ СТАРОГО ТРЮМО

Обіймів мить. Старе трюмо.
Два наші погляди у ньому.
Все зрозуміло без розмов -
Це почуття вже нам знайоме.
Цілунку смак. В очах любов.
Та ми до дна її не пили.
Зустрілись й розминулись знов,
А спомин дзеркалу лишили.

В час, коли важко від холоду
Нашим серцям у житті,
Ми зачиняємось в спогади,
Грішні у чомусь й святі.
Зникнуть роки зорепадами,
Та нічия в тім вина.
Дзеркало пам’яті згадує
Те, що для нас не мина.

А долі шлях покликав двох
В краї далекі  й протилежні.
Чи допустив розлуку Бог,
Чи ще від чогось ми залежні?
Та чую я і без розмов,
Що кажеш ти «люблю» очима,
Як в мить, коли старе трюмо
Крізь біль всміхалось нам незримо.

В час, коли важко від холоду
Нашим серцям у житті,
Ми зачиняємось в спогади,
Грішні у чомусь й святі.
Зникнуть роки зорепадами,
Та нічия в тім вина.
Дзеркало пам’яті згадує
Те, що для нас не мина.



Олесь Доля

ПАМЯТЬ СТАРОГО ТРЮМО

(перевод Людмилы Марковой и Сергея Волкова)

Объятья. Старое трюмо.
В нём отражаясь невесомо,
В единстве  силуэт умолк -
Нам это чувство так знакомо.
Целуешь, а в глазах любовь.
Но мы её до дна не пили.
Сошлись и разминулись вновь,
А память зеркалу вручили.
               
В час, утомлённый  метелями,
Сердцем познав непокой,               
В памяти скрыться хотели мы,
Грешной, но в чём-то святой. 
Годы пройдут звездопадами,
В этом нет чьей-то вины.
В зеркале памяти рядом мы
И обещаньям верны.

А если разлучил нас рок
В краях чужих иль неба высях,
То  допустил разлуку Бог
Иль от чего-то мы зависим?
Я понимаю и без слов,
Что скажешь ты «люблю» глазами.
И снова старое трюмо
Сквозь боль пусть улыбнётся с нами.
 
В час, утомлённый  метелями,
Сердцем познав непокой,               
В памяти скрыться хотели мы,
Грешной, но в чём-то святой. 
Годы пройдут звездопадами,
В этом нет чьей-то вины.
В зеркале памяти рядом мы
И обещаньям верны.