Дзвенять кришталеві гілки під мелодію вітру.
Цимбалами вторять маленькі гілки усебіч.
Мережать і тчуть сіро- синю чарівну палітру,
І обриси тіней блукають, химерами повнячи ніч.
А вітер буянить,штурляє і рветься, нещасний!
Кудись би ще далі летіти,когось доганять.
В агонії рветься за осені поглядом згаслим,
Просити ще трішки із нею зими почекать.
Розгойдуй же,вітре,тяжке таке вогке повітря.
Втішай саме тих,хто не ладен етап завершить...
Хто ,щулячись в сірості,шукає краєчок суцвіття,
Що сонця промінчик усе-таки встиг залишить.
Ти тільки на душу не тисни зухвало й даремно.
Вже звикла сприймати усі негаразди земні.
Не гнусь,не ламаюсь,хібащо дзвеню я щоденно.
І дай Бог дзвеніти з вітрами ще довго мені.
Хрустальные ветви
© Copyright: Татьяна Школяренко, 2021
Свидетельство о публикации №121120900592
Свидетельство о публикации №121120900592
Рецензии