Ранкове світло тихо й непомітно,
пробивши товщу темних сірих хмар,
нічни жахи сновид десь приховало
кімнатним павутінням по кутках .
Напевне знаю я, що там у вишині,
десь там, у тім безкраїм небі,
над ковдрою набитих снігом хмар,
вже світить зимне сонце...
Але чомусь небесний режисер
не в гуморі напевне засина,
сценарій мій про сонячний танок
закинув десь подалі на долівку...
Тому зимові хмари вклались спати
вночі над нашім містом,
та трохи у ві сні поворухнувсь,
прикрасили його пухким сніжком...
Як добре, що мені не треба
виходити кудись отак, зрання.
Милуюсь вітами дерев у монохромі,
крізь скло вікна, закутавшись у плед...
Тепла в кімнаті геть не вистачає,
тому сніданок мій нехай підожде,
бо гарно так, та всеж чогось так сумно...
І ще чомусь так щемно на душі...
Грудневий ранок...
Я тебе люблю...
Грудневий ранок
© Copyright: Людмила Лашкул 2, 2021
Свидетельство о публикации №121120803002
Свидетельство о публикации №121120803002
Рецензии