Живи, моя любове, і не квапся:
До виконання страти ще є час,
І годі сподіватися, що кати
Ще будуть милосердними до нас.
Не можна мандрувати вже без мітки;
Не можна їсти, і дітей родить.
Кому я вірив – всі будують клітки;
Кого я знав – усі йдуть до біди!
Віддав за кого голос – недостойні.
Чи кров засохла на моїх руках?
Чи справедливо – жити у неволі?
Чи не загинув мій дитячий страх?
Сміятись? Бігти? Вже не та малеча,
Сидить бо у смартфонах день і ніч.
В очах у влади – тільки порожнеча,
Заради неї – вбили нашу Січ.
Я кинув виклик долі – нею й вбитий;
Вертатись треба до землі й трави.
Живи ж, любове, жертвою омита;
Як не зі мною – замість нас живи!
листопад 2021
299. Живи, моя любове!
© Copyright: Дмитрий Арутюнович Романов, 2021
Свидетельство о публикации №121120704577
Свидетельство о публикации №121120704577
Рецензии