Сон-308

Давай втечем від світу на автівці,
На швидкостях - які зривають дах,
Махнем рукою на різницю в віці,
На ніяковість доторків і страх.

Ми будемо в торканнях дарувати -
Тепло і надчуттєву насолоду,
Й коханням у густому концентраті
Впиватися за внутрішньої згоди.

Погаснуть у цілунках суперечки,
І зникне у обіймах дикий опір,
І розіллється тілом пізній вечір,
І стихне в голові безумний рокіт.

Як солодко коханню віддаватись,
Як тепло засинати у обіймах,
Нікого і ні в чім не винуватить,
Й губитися назавжди й безнадійно.

Ти промовчиш, і я змовчу, де треба,
Навіщо переходить на слова,
Коли по тілу роздається тремор,
І падає безсило голова.

Ми звяжемо в замок ледь теплі руки,
Заплутавши поміж собою пальці,
І будем прислухатися до стуку -
Сердець, - посланців двох цивілізацій.

Ми будемо кохатись - безборонно,
Боззбройно, довіряючи чуттям,
І будемо сплітати безсоромно -
В одне - свої пітніючі тіла.

Ми будемо - беззахисні і голі
Ловить припливи пінного кохання,
Не кажучи своїм чуттям - доволі,
Кохаючи до самозабування.
 
Аж поки, як у фільмі про Титанік,
Не зявиться на пітнім склі рука,
Ми зрозумієм, що ми не у спальні,
На задньому сидінні у авта.

Автівка на центральній магістралі,
Летітиме у ніч на швидкостях,
Й невидимий водій - кермо тримаючи,
Везтиме нас у безвість пустиря.