Зустрiч i прощання сестер

          СЕСТРИ

– Я вже йду, – стиха мовила осінь.
– Вже пора, – відповіла зима,
Керувала, сестричко, ти досі, –
І махнула крильми обома.

– Йди, сестрице, уже на спочинок,
А я варту у тебе прийму,
Не влаштуємо ж ми поєдинок,
Ну і галасу я не здійму.

Йди, сестричко, зустрінемось знову,
Відпочити тобі уже час,
Та на зустріч готуй ти промову
Про усі володіння й про нас.

Не засмучуйся, сестро, благаю,
Час збігає, немов одна мить.
Ти ще тут, та вже зустріч чекаю…
Я не хочу тебе відпустить.

Але мушу це, сестро, зробити,
Час мого володіння настав,
Треба все пеленою накрити,
Навіть річку й в саду малий став.

А ще й трішки морозу додати,
Щоб іскрився на сонці мій сніг,
Все в обійми свої буду брати.
Я ще тут, а мій час вже побіг.

27.11.2019 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021
   

             ***

- Я вже іду, - сказала тихо Осінь.
- Уже пора, - прошепотіла в слід Зима.
- Я дощиком покроплю, Ти не проти,
Поки морозу, й снігу ще у нас нема.

- Звичайно ні, Тебе холодно проведу
Ти вийдеш тихо навшпиньках за поріг,
А на кущах й деревах всюди на виду,
Почеплю ранком з криці срібний оберіг.

- Я там листочків ще порозкидала,
Не було часу їх прибрати ген усі.
- Я знаю, за порядком Ти не слідкувала,
Ти ніжилась у їхній золотій красі.

- То я іду лишайся тут собі  білява,
Твоя взяла і  в силі Ти, господарюй тепер.
- Я бачу що Ти сонна і вся млява,
Скажи щоб вітер двері за Тобою вже запер...

28.11.2021

©Роман Костишин, 2021

       ЗУСТРІЧ І ПРОЩАННЯ

Ось дві сестри зустрілись біля брами,
Взялись в обійми й сльози потекли,
Це біла і золоченая гами,
Ніколи вони разом не жили.

Ті сестри довго-довго гомоніли
Й прощатись не хотілось їм ніяк,
В обіймах біля брами посиділи,
Ще й вітер танцював обом гопак.

І плакали, й сміялися обидві,
Про себе кожна з них оповіла,
Вони весь час у русі і гонитві,
Наблизила їх доля й розвела.

Та довго  не могли вони сидіти,
Бо володіння треба передать,
Та й осінь не могла вже більш радіти
І в танці не могла вже більш кружлять.

– Не маю права довше залишатись,
Твоя пора вже балом керувать,
То ж мусимо з тобою попрощатись
І зустрічі наступної чекать.

– Тобі пора, дорога в тебе дальня,
А через рік зустрінемося знов,
Хай музика звучить тобі прощальна,
Та тільки не біжи ти стрімголов.

– Прощай, сестрице, буду вирушати,
А ти у володіння вже вступай,
Берися білу ковдру простеляти,
І браму вже за мною закривай.

– Іди, моя золочена сестричко,
Я все зроблю, як попросила ти,
Розстелю скатертину й на травичку.
Що йдеш з-за мене - ти мене прости.

– Іду я, сестро, все тобі лишаю,
Благаю, лиш за всім ти доглядай,
Не хочу йти, та в путь вже вирушаю…
Ти ніжно все у шати одягай.

Пішла сестра…пішла, пошкандибала,
Востаннє озирнулася назад,
Все йшла вона і сльози проливала,
А за спиною був вже снігопад.

Сестра-зима ввійшла у володіння,
Робити стала все на білий лад,
Щоб світлим залишилося сумління –
Почала прикрашати все підряд.

 06.12.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021