Сон-307

Я опинилась у лабетах секти,
Й не знаю, як втекти мені звідтіль,
Знов бачу незнайомі силуети,
І полохливу в павутинні тінь.

Закрита, як у камері, в кімнаті,
Я почуваюсь мухою у сітях,
Ще молода й не хочу помирати,
Але намарне крильми тріпотіти.

Я не порву трикляту павутину,
Вона міцна немов залізні троси,
Але чекати смертною години
Також не буду - тихо й безголосо.

Мої слова - летять на звукохвилі -
І потрапляють павуку у вуха,
Він відчуває, що спадає сила,
І слабшає упіймана ним муха.

Він відчуває - як кружляє думка,
У бунтівній й свавільній голові,
Одна і та ж по тисячному кругу,
Заплутавшись у рухах кругових.

Павук - тремтить, як муха, відчуваючи
Її непереборно-сильний страх,
Можливо б, відпустив, часу не гаючи,
Але  чи зловить іншу із комах?

Я у кімнаті впіймана, як муха,
І кожне моє слово під контролем,
Не здатна зробить незначного руху,
Який би став для камер випадковим.

Не здатна - упіймати свіжу думку,
Аби не стала загальновідома,
І навіть в снах - не вірю в порятунок,
І приміряю ланцюги й окови.

Ще не обміркувала план утечі,
Виношуючи в голові деталі,
Як в виконання заходів з безпеки -
На вікнах стали грати із металу.

Я роблю крок - й на десять віддаляюсь,
Від жаданої, жадної свободи -
У грудях серце мучить й не пускає -
Тримаючи рабиню на припоні.

Здогадуюсь, хто виграє в двобої,
Змагаючись негласно - Хто КОГО.
Все менше страх у грудях непокоїть
Все більше сон затягує на дно.