Ти можеш іти крізь сутінки тихо-тихо,
Чекати нових річок та нових локацій,
Ти можеш лиш поглядом розчепурити лихо,
Ти можеш долати силу усіх дистанцій…
А я — легкокрила тінь, беззмістовна Кліо,
Твоєї душі довершеність я фіксую,
І часто себе питаю: навіщо тіло?
Навіщо мішок шкіряний там, де Дух вальсує?
І ми живемо, через вранішній біль-зітхання
Зигзицями летимо, навкруги — водойми,
І перша моя любов, і твоя — остання,
Це просто безсмертні мантри у знань безодні.
Не щезай
© Copyright: Марина Чиянова, 2021
Свидетельство о публикации №121120507288
Свидетельство о публикации №121120507288
Рецензии