Вже сорок днів...
Вже сорок днів голосить, тужить серце,
Воно: колотиться, конає та кипить... Неначе всипав хтось у рану перцю,
Та що там серце, вся душа уже болить!
Мій любий сину, я тебе завжди кохаю,
На небі ти, чи змалку поряд, на Землі,
Твій подих, тепле серце - мовби відчуваю... Бо завжди, твій обрис любий, при мені!
Мій хрест, моя любов тепер до віку,
Мій хлопчик, батько теж тебе, як я любив... Життя зірвалось, як зломив вітер осику,
Та зразу й нас усіх, неначе, надломив!
Молюсь, кричу до неба серед ночі,
Та хто зарадить батькові, й тепер мені...? Бо завжди: завжди чую голос, бачу очі, Вони ввижаються, приходять уві сні!
Як далі жити, вірити кому та в кого? Мовчать безмовно, як портрети – образа... Таку вже доля вибрала тобі дорогу,
І знову котиться з очей кришталь, сльоза!
19 серпня 2017 року
Вже сорок дн в
© Copyright: Виталий Косенко, 2021
Свидетельство о публикации №121120409008
Свидетельство о публикации №121120409008
Рецензии