294. Суриванське око

Прокинься засвітла, бо суриванське око
На сході стрімко прокидається уранці.
Ти чуєш музику спокусливо-глибоку,
Вдихаєш дим фармацевтичних корпорацій.

Свята ін’єкція, без неї не рушай
Ні на роботу, ні у подорож далеку;
Лишайся вдома ти, і маски не знімай,
Лишись свободи задля власної безпеки!

Тікай чимдуж, не оглядайся, в інший вимір,
Хоч на край світу, поки дихають у спину!
Це – геноцид. І ми приречені на вирок,
Коли від вірусу помрем, чи від вакцини.

Не сила плакати – я з горя розсміявся,
І повернув назустріч смерті, бруду й пилу.
До нас іззаду вже підкралася змія,
Що тягне з річки рибу, щоби не втопилась.

Тепер у тебе є під шкірою вакцина,
І кожен крок те око вже про тебе знає.
Воно не вбити прагне – ставить на коліна;
Тепер ти – просто споживач, частина стада.

Тепер верблюд ти, і назавжди це затям:
Не сходь з маршруту, ідучи у каравані,
Бо вакцинація рятує вам життя,
І перетворює його на існування!

листопад 2021