Мерi Шеллi

Що я з собою роблю?
Інстинкти окроплюю святою водою,
Перш ніж їх відпустити на волю.
Тіло має лишатись гнучким,
У танці - його своєрідність.
Танець - не просто швидкісний режим,
В ньому - нова доцільність.
Місця замало, потрібна велика зала
Для янголів, демонів, духів -
Їх ціла навала.
Вони, наче хмари з металом важким,
Несуть в собі значень шари та покрови.
У танці потрібно лишатись живим,
У ньому - серцева та розуму втома,
І в ньому - легенда простої, малої душі,
Саме тому він - спонтанний.

У танці вирують всі рухи, немов аргументів ножі,
І доказом є і гнучка, і потужна постава.

До чого тут містика?
Танець як діонісійське зарево,
Як терпко-осіннє марево,
Лишається неосяжною
Мапою наших непізнаних прагнень.

Чи танцювали Ви колись не під час балу?
Якщо ні, то нехай танцюють зараз Ваші реінкарнації!
Геній, підступність та чистота -
Все злилося б в танці
Нової формації.

© Maryna Tchianova

NB! While writing this poem I really visualized Mary Shelley during a contemp performance dance. Why do I think she'd love it? _o_o