293. Две кнопки

Казала нам колись премудра жінка,
І ти собі, мій друже, це затям,
Що медицина буде з тим безсильна,
Хто прагне жити. І багатіям

Таке й не снилось уві сні бажання,
Коли стоїш ти перед казино;
Відчиниш двері – й буде не до жартів –
У світ потрапиш, наче у кіно.

І там, у автоматів, грають діти,
Серед прекрасних дротових тенет.
У пащі однорукого бандита
Дві кнопки і щілина для монет.

Підходиш ближче – відчуваєш нотки
Тонкого аромату гральних карт.
"Радіти" й "Думати". Сталеві кнопки,
І доленосний вибір зачекавсь.

Як перше вибрать – то яскраве поле,
Квітучі маки, соняхи, і ти,
Ти можеш золоту збирати долю –
Спіймай за крильця славу – і лети,

Допоки не обпалиш крила свої,
Й не полетиш без сорому униз.
Не оберу ж доріжки я простої,
Де під ногами не хитався б міст.

Під оплески і відчай всього люду
Натисну другу кнопку я мерщій,
І в той же час здійсниться древнє чудо,
Поллють із неба вогняні дощі.

Лиш обрані стоятимуть у бруді,
Піднявши руки вдячно до небес,
А ми загинем. Небо нас розсудить,
Забувши свій важкий і світлий хрест.

червень 2020