С Лесей Украинкой в унисон Гетьте, думи

Contra spem spero
Леся Українка
2 травня 1890 р.

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть — і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей —
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Бруна
25.11.2021.

Гетьте, думи осінні, хоч бачу,
Що навколо похмурий пейзаж,
Втім, весна золота – моя вдача,
А проміння – то внутрішній стаж.

Гетьте, жаль та гучне голосіння,
Що ж, майнули літа молоді.
В очі дивиться туга осіння,
Їй крізь сльози, скажу: геть іди!

Серед лиха й сумної негоди
Проспіваю щасливі пісні,
І піду за світи, як небога,
Та за пазухой щастя нести

Буду знов. Без надій сподіватись,
Але жити! Геть, думи сумні!
На сумнім перелозі дивитись,
Прозріваючи квіти рясні,

Що зійдуть навесні, впали тож-бо
В землю зерна. Барвисті квітки
Будуть сяяти влітку, і небо,
Проливаючи щирі струмки

Дощового натхнення, розтрощить
Всіх людських неподобств кригу вмить.
До небесних, додам мої сльози –
Вогняної стихії блакить.

Диво-квіти зійдуть, і настане
Для надії зелена весна.
Вдалині височіє омана,
Як гора, на яку підіймать

Буду камінь важкий – гріх затятий.
Труд Сизифів не бачить ніхто.
І вага та страшніша за зраду,
Але низка моїх молитов

Знов і знов відновлятиме сили
Після відчаю. Пісня злетить
В ніч - і в темряві зірку провідну
Віднайде й пролунає: «Любіть!»

Проспіває: «Крізь сльози сміюся,
Серед лиха співаю пісні!
Люблю! Вірю! Надіюсь! Скорюся,
Тобі, Боже! Геть, думи сумні!»