Сон-282

Час летить і відмірює роки,
Що не в силі вернути назад,
Навіть свічі на кремовім торті -
Депресують, що дарма горять.

Замість того, аби веселитись -
І іскритись у свято салютом,
Дозволяють собі просльозитись,
І псують настрій радісним людям.

Бо хіба до веселощів й свята,
І до влучних й промовистих тостів,
Коли свічі восково ридають -
Й тануть разом із кремом на торті.

Часом я на веселому святі,
Відчуваю неспокій й тривогу,
Бо неначе свіча хочу плакать,
Як на похороні біля гробу.

Відчуваю - підходить ком в горлі,
І псує надто пещений вид.
Розтікається туш мимоволі,
І помада на щоках горить.

І на заношеній клоунській масці,
Проступає крізь фарбу сльоза,
Чорний гумор граничить з сарказмом -
Й сміх дзвенить, наче смерті коса.

Чорну хустку б вдягнути упору
І сховати себе у футлярі -
Скрити очі - червоні і вогкі
Під невидиму тьму окулярів.

І неначе вінок на могилі -
З кольорово-уїдливих квітів,
Виглядати любязно-красиво,
Без можливості що-небуть вдіять.

Тож аби не псувать гостям настрій,
Й не засмучувать їх очевидним,
Я стараюсь побільше мовчати -
Наче кремовий торт в іменини.

А - щоб зовсім не плутатись поміж
Заклопотаних щастям гостей,
Я лишаюсь удома - й не ходжу,
На свята для веселих людей.