Людмила Юферова. На лиманi Тiлiгулi-Перевод

Мой перевод:
Людмила Юферова. На лимане Тилигуле

В тилигульских водах чистых есть магизм, что опьяняет:
Не найти порой границы между небом и водой.
И дыхание, и вечность – в тишине все замирает.
Чайка крикнет вдруг – растают миражи... И вновь покой.

Я к палитре трав цветущих там глазами прикасаюсь,
Где ужом тропинка вьется тонко и с собой зовет.
К обессилевшему ветру я щекою прижимаюсь –
Пусть разгладит все печали, мысли горькие сметет.
Нежности подобны крыльца бабочек, что здесь порхают.
Льются в воду лучи солнца из кипящего ковша.
Не нужны стихи мне больше – разве их сейчас читают?!
Не нужны теперь мне рифмы – пусть поплачется душа.

На лимане Тилигуле ветер волны чуть колышет,
Облака, века и мысли неподвижностью пленя.
Возникает здесь из бездны неба  тишь. Все ею дышит.
Как же эта тишь капризна! Словно малое дитя.
                21.11.21

Оригинал:
Людмила Юферова. На лиманi Тiлiгулi
http://stihi.ru/2021/10/04/4168

В тілігульських водах чистих є хвилююча магічність: 
Поміж небом і водою часом не знайти межі.
Завмира у тиші подих, завмира у тиші вічність,
Тільки чайка раптом крикне – і розтануть міражі.

Я торкаюся очима до квітучих трав палітри,
Де вужами тонко в’ються кимось топтані стежки,
Притуляюся щокою до знесиленого вітру –
Хай розгладжує печалі та зміта тяжкі думки.
У метеликів синявих крильця ніжності подібні,
Сонце в воду ллє проміння із киплячого ковша.
Відмовляюся від віршів, бо кому вони потрібні,
Відмовляюся від рими – хай поплачеться душа.

На лимані Тілігулі вітер хвильки ледь колише,
І, здається, зупинились думка, хмари і віки…
Із небесної безодні тут зароджується тиша.
О, яка вона примхлива, як розбещені жінки