Сон-281

У полісі, який здійняв за хмари,
Холодні піки сірих хмарочосів,
Люди жили неначе у кошмарі -
На кількох метрах свого життєпростору.

І мало хто з людей спускавсь на землю,
Й ходив босоніж по живій траві,
Це задоволення було не із дешевих,
І коштувало кулі в голові.

Бо вартові тюремного порядку,
Тримали під контролем силоміць -
І дбали, щоб ніхто не вийшов з "хатки"
На кілька міліонів житломісць.

Люди жили - у віртуальнім світі,
В матеріалізованій уяві,
Заходячи у транс малими дітьми,
Й вертаючись із нього стариками.

Уява - поєднала людство в сіті,
Для спільного занурення у космос,
Крутились фільми й музикальні кліпи,
Й архіви переповнювали мозок.

В уяві можна жити параленьно -
Мільйон життів, у міліонах втілень,
І уникати випадків смертельних,
Роблячи вибір, наче справді вільний.

Були й сміливці, що лишали стіни
Своє невеликої кімнати -
Й занурювались в кому, як дельфіни,
Роками могли мріяти і спати.

У полісі була інфраструктура -
Й налагоджена послуга доставки,
Хто працював в ній - той, хоча і скупо,
Та знав про розмах і масштаби жахів.

Але в доставку брали лиш надійних,
Обєднаних кривавими серцями,
Які не тільки працювати вміють,
Але й язик тримають за зубами.

Вони контролювали споживання,
Й переробляли тоннами відходи,
І часом лиш за власного бажання -
Занурювались в сіті із лайт-входу.

Вертаючись, ставали до роботи,
Й тягнули лямку у щоденній праці,
І справно доставляючи наркотики,
Щороку піднімали дозу бранцям.

Можливо, запустити в сіті вірус,
Чи зменшить дозу, аби розбудити,
Можливо, із доставки хтось насмілиться -
І дасть системі героїчний виклик.

Але якщо порушити систему,
Всі бранці  - вмруть, не переживши шоку,
Тож поліс жде і лиховісно дремле,
Чекаючи потай на катастрофу.