Похiд

-Куди тримає шлях цей дід?
-Це ж скільки вже старому літ?
-Чого він вдома не сидить?
Питають всі здивовано.
Та не до сну йому в цю мить,
На крилах, наче птах, летить;
В очах - невимірна блакить
І трохи вид стурбований.

Проходить крізь старі двори,
Де чути гомін дітвори
Й ростуть могутні явори,
А стіни - всі у графіті.
Згадав своє дитинство дід:
Хокей узимку - всі на лід!
Футбол, ситро і липи цвіт
Вспливають десь у пам'яті.

Муркочуть вуличні коти,
Із кожним метром важче йти,
Та вже так близько до мети -
Дід бореться із втомою.
Ось і будівля, а за мить
Назустріч дівчинка біжить.
Окличе гучно "Діду! Дід!
Готова йти додому я!"

"Тебе не ображали тут?
Тебе не ставили у кут?
Підемо зараз на батут?
Я сумував, ріднесенька!"
"Я скучила, пішли скоріш.
Сьогодні вивчили ми вірш.
А ще - дізнались про Париж
Та про породи песиків!"

Додому шлях, у далечінь.
Ховають сутінки у тінь
Обійми різних поколінь,
Розірваних розлукою.
Тепер всім ясно, що цей дід
Не просто так йде у похід.
Щоб знову об'єднався рід -
В садочок за онукою!

...Вже охолов у склянці чай.
Після вечері зазвичай:
"Дідусю, казку почитай!".
І дід без заперечення
Під тихий шелест сторінок
Читає за рядком рядок.
А зранку - знову у садок,
Щоб дочекатись вечора!

15.11.2021, 17.11.2021